Від примітивних контролерів руху до 3D-дисплеїв – ці 10 пристроїв випередили свій час
Багато консолей для відеоігор та пов’язаних з ними аксесуарів виглядають так, ніби вони створені для відповідної епохи. У цьому є сенс: ви хочете робити консолі та контролери, які будуть актуальними для гравців на момент їх створення, щоб вони потім, знаєте, купували ці речі. Але іноді ігрова консоль або аксесуар робить щось зовсім інше, можливо, експериментуючи у спосіб, який не зовсім працює в даний час, але, тим не менш, дає змогу зазирнути в майбутнє.
У 1980-х роках більшість відеоігор, витравлених на мікросхемах, припаяних до друкованих плат, випускалися у великих пластикових блоках, які називалися картриджами. Вставляти їх у слоти було приємно, але ПЗП на основі мікросхем коштували дорого, що призводило до жорстких обмежень у розмірах ігор.
Лише через рік після того, як японський ринок вразила аркадна консоль PC Engine (TurboGrafx-16 тут), Hudson Soft та гігант побутової електроніки NEC випустили перше у світі доповнення для цієї системи на CD-ROM. Прощавайте обмеження на зберігання даних, привіт кришталево чистій мові та музиці!
Ігри на PC Engine, які зазвичай займали від одного до чотирьох мегабіт, тепер мали понад 500 мегабайт, в які можна було вмістити високодеталізовану графіку, чистий звук з частотою 44,1 кГц та всі рівні, про які тільки могли мріяти дизайнери. Ігри на CD-ROM стали популярними лише в середині 90-х, коли з’явилися PlayStation, Sega Saturn та мультимедійні комп’ютери, тож дивно, що PC Engine став першопрохідцем у цьому напрямку ще у 1988 році.
Думаю, більшість людей здивується, дізнавшись, що деякі консолі 1980-х років могли завантажувати ігри, задовго до того, як це стало більш поширеним на Xbox 360 і PlayStation 3. І хоча Sega Channel, сервіс завантаження ігор для 16-бітної Genesis від Sega, не був найпершим, він, ймовірно, був найуспішнішою ранньою спробою такого сервісу, і в 2023 році все ще відчувається як справжнє дражнило майбутнього.
Починаючи з 1994 року, Sega пропонувала Sega Channel – сервіс, який використовував спеціальний адаптер, під’єднаний до вашої приставки Genesis, щоб ви могли завантажувати та грати в нові ігри. Він працював добре, і завантаження повної гри займало лише кілька хвилин. Послуга припинила своє існування у 1998 році, але Sega правильно вгадала, що одного дня більшість людей просто завантажать усі свої ігри.
Time Traveler – це аркадна гра для приставки Sega 1991 року, яка запускається з лазерних дисків і дуже схожа на Dragon’s Lair. І це не дивно, адже “Мандрівник у часі” був розроблений творцем “Лігва дракона” Ріком Дайером (Rick Dyer).
Коли вона була випущена, Sega описала гру як “Перша у світі голографічна відеогра!”. Технічно, ця аркада від Sega не використовує справжніх голограм, але ефект все одно до біса крутий і здається футуристичним навіть у 2023 році. Як і у випадку з Dragon’s Lair, грати в неї не дуже цікаво, але якщо ви коли-небудь побачите цю гру особисто, то варто трохи подивуватися.
Однією з найкращих особливостей Switch є можливість грати в одну й ту саму гру на портативному пристрої або на телевізорі, граючи там, де вам подобається, і зберігаючи весь свій прогрес і збереження. Але до появи Switch компанія Nintendo пропонувала подібний досвід зі своїм Super Game Boy – пристроєм, який дозволяв грати в картриджі Game Boy на телевізорі.
Ви вставляли цю штуку у свою SNES, вставляли картридж Game Boy і все. Після цього ви могли грати в цю гру на телевізорі, іноді з розширеними можливостями, такими як колір і спеціальні межі. Пізніше витягніть її і поверніть у свій звичайний Game Boy, і ви зможете продовжувати грати в ту саму гру під час подорожі. Super Game Boy була чудовою ідеєю, до якої Nintendo повернулася у певному сенсі у Switch.
Sega Activator, безумовно, був дивною качкою, але він також був першим контролером руху для всього тіла, який випередив надбудову Kinect для Xbox 360 більш ніж на десять років.
Розроблений компаніями Sega та Interactive Light, Activator 1993 року являв собою кільце у формі восьмикутника, яке ви клали на підлогу і підключали до своєї Sega Genesis. Теоретично, ви могли бити по ньому ногами та кулаками, а гра інтерпретувала ці дії так, щоб змусити вашого ігрового персонажа робити те ж саме. На практиці це був не найкращий спосіб грати в більшість ігор. Будь-яких ігор, якщо бути чесними.
Задовго до того, як у всіх телефонах з’явилися модні камери, і навіть до того, як цифрові камери стали дешевими, Nintendo запропонувала аксесуар Game Boy Camera – спосіб робити селфі або інші фотографії за допомогою свого популярного портативного ігрового пристрою.
Звісно, зображення не мали високої роздільної здатності – лише 128×128 та чотири відтінки монохромного, але аксесуар Game Boy з камерою 1998 року, ймовірно, вперше дав можливість багатьом дітям мати власну цифрову камеру. Навіть сьогодні шанувальники перетворюють її неймовірно низькопробні зображення на більш мистецькі.
Випущений у 1979 році Microvision Мілтона Бредлі не був першим портативним пристроєм, який грав в ігри. Але це був перший пристрій, який використовував змінні картриджі для ігор – те, що згодом компанія Nintendo реалізувала у своїй Game Boy 1989 року і, звісно, у всіх наступних портативних пристроях.
Хоча система мала невеликий успіх, навіть отримала власну гру Star Trek, загалом вона не була чудовим продуктом і страждала від численних проблем. Але, принаймні, вона з’явилася в епізодичній ролі у фільмі “П’ятниця, 13-е, частина 2”. Тож це непогано… мабуть.
Ви, мабуть, вже знаєте про невдалий спін-офф Game Boy від Nintendo 1995 року – Virtual Boy. Її позиціонували як стрибок наступного покоління у світ 3D, але насправді грати на ній було не дуже приємно. Але навіть якщо консоль провалилася, а червоно-чорний стереоскопічний 3D-ефект викликав головний біль, це був класичний приклад того, як Nintendo часто готова експериментувати, що найчастіше в підсумку приносить свої плоди. Але не цього разу.
У 2023 році онлайн-функції у відеоіграх зустрічаються майже так само часто, як і глюки, а кожна консоль може легко підключатися до інтернету. Ми можемо подякувати компанії Sega та її недовговічній, але улюбленій нами Dreamcast 1998 року за те, що вона допомогла популяризувати ідею постачання консолей з вбудованим мережевим підключенням.
Sega of America наполягла на тому, щоб у комплекті з Dreamcast за ціною 199 доларів був модем на 56k, що ознаменувало початок нової ери мережевої гри на консолях для всіх… а не лише для гравців, які виклали додаткові гроші за ледь підтримувані сторонні модемні аксесуари, такі як SNES та XBAND для Sega Genesis.
Сьогодні кожна консоль постачається з бездротовим геймпадом. Але так було не завжди, і ви помилитеся, якщо подумаєте, що перші бездротові контролери з’явилися лише в епоху Xbox або GameCube.
У старій добрій NES було кілька контролерів від третіх сторін, але найперший приклад належить Atari. У 1983 році американський король консолей випустив громіздкі бездротові контролери з радіусом дії 20 футів і живленням від 9-вольтової батарейки. На диво, вони працювали досить добре!
